От часто таке буває, що трапився нам хтось з новими думками, або чиїсь дії для нас виявилися новими і несподіваними і вже відчуваємо, що не можемо так це залишити, подарувати цій особі цього просто так, ми її ось зараз затавруємо, хоч і не вголос, а десь про себе, але обов’язково якось смачно і одразу на душі спокійніше стане. А буває і так, що хоч і нове, а лягло до душі, мов рідне і прийняли ми його і стало воно нашим теж. Таку картину спостерігаю кілька останніх років активного спілкування на різних мережевих форумах. Висловлює хтось якусь думку, а вона раптом не збігається з думками решти і починається... А що ж власне відбувається? Як на мене, все просто, людина просто намагається боронити свій душевний спокій. Бо нові думки, коли їх сприйняти руйнують його, вносять нові погляди на саме життя та його можливу конструкцію, а коли їх затаврувати як слід, то наче не думки і були, а так щось... От і точиться полеміка на кількох десятках, а часом і сотнях сторінок, і все не заспокояться опоненти. І вже не самі думки тому причиною, а саме нове і "небезпечне" бачення цього життя, того життя, що до цього нам здавалося таким звичним і знайомим. І головне тут довести нормальність свого бачення і видати негативну оцінку баченню опонента.
Доповнюйте, коли маєте якісь думки з цього приводу.
